Українська: Тарас Шевченко. Портрет Павла Енгельгардта. 1833

Портрет П.В. Енгельгардта – найраніший з відомих акварельних творів Шевченка, виконаний у жанрі поширеного на той час акварельного портрета-мініатюри.

    Особа портретованого була атрибутована О.П.Новицьким згідно з розповіддю тодішнього власника роботи І.Є.Цветкова, до якого портрет потрапив від сина П.В.Енгельгардта. Тотожність портрета із іншими достеменними зображеннями Павла Васильовича повністю розсіяла сумніви щодо атрибутування.

Павло Васильович Енгельгардт(1798-1849), позашлюбний син Василя Васильовича Енгельгардта (1755-1828), генерал-лейтенанта, поміщика, власника родини Шевченків, що мав майже 18 тис. душ кріпаків чоловічої статі, та до ревізького реєстру кріпаків якого у 1816 році було записано дворічного Тараса, одержав у спадщину у 1828 році с.Кирилівку. Цього ж року Тарас став козачком у нового господаря, який служив ад'ютантом віленського губернатора О.М.Римського-Корсакова і 1832 року вийшов у відставку у званні полковника.

    В «Автобіографії» Шевченко залишив чимало болючих, непривабливих рядків про свого кріпосника:» Помещику Павлу Васильевичу Энгельгардту, только что наследовавшему достояние побочного отца своего, понадобился расторопный мальчик, и оборванннный школяр-бродяга попал прямо в тиковую куртку, в такие же шаровары и наконец в комнатные козачки. В должности козачка он втихомолку срисовывал украденным у конторщика карандашом картины суздальской школы, украшавшие панские покои… Это было в 1829 году декабря 6. Пан и пани уехали на ресурсы на бал, в доме все успокоилось и уснуло. Тогда он… принялся благоговейно-тщательно копировать. Уже дошел до маленьких козачков, гарцующих около дюжих копыт коня казака Платова, как растворилась дверь, пан и пани возвратились с балу. Пан с остервенением выдрал его за уши, надавал пощечин за то, дескать, что он мог не только дом, город сжечь. На другой день пан велел кучеру Сидорке выпороть его хорошенько, что и было исполнено сугубо.

    В 1832 году в С.-Петербурге. по неотступной его просьбе, помещик законтрактовал его на четыре года разных живописных дел цеховому мастеру, некоему Ширяеву».

    У повісті «Художник» він згадує історію свого викупу, цинічну позицію П.В.Енгельгардта та обурливу фразу Карла Брюллова на адресу поміщика:» Это самая крупная свинья в торжевских туфлях!».

    Під час таких сеансів і було виконано портрет Енгельгардта, у жанрі мініатюри, зразки яких художник міг бачити у покоях господаря. Цей жанр набув популярності в Росії у 18- сер.19ст.; в Петербурзькій Академії мистецтв існував клас мініатюрного живопису; в галузі портретної мініатюри працювали А.К.Головачевський, К.П.Брюллов, О.А.Кипренський, П.Ф.Соколов та ін. Акварельна мініатюра відрізняється точністю и документальністю, концентрованою ясністю психологічної характеристики. Всі ці особливості, попри притаманну ще молодому художнику технічну невправність, вже яскраво виявилися у портреті, пророкуючи його самобутній глибокий мистецький талант. В літературі портрет Енгельгардта аналізується лише з точки зору непривабливості самої особи та трагічних обставин створення роботи талановитим кріпаком, попри це мініатюра являє великий інтерес як мистецьке досягнення художника у прагненні передати глибинні психологічні характеристики моделі, зберігаючи водночас елементи парадності мініатюрного портрета.

    Місце створення: Санкт-Петербург

    Довгий час робота зберігалася в родині Енгельгардтів, на початку 1910-х років стала власністю І.Є.Цвєткова, з 1924р. потрапляє у Державну Третьяковську галерею, звідти у 1929 р. – у Інститут Тараса Шевченка, з 1932р.-у ГКШ, нині – у НМТШ.