Обсуждение:Богуславский район

По поводу закомментированного текста

Заснування міста

Територія Богуслава заселена здавна. В урочищі Городку знайдено 3 римські монети її ст. н. є., а біля міста збереглися залишки давньоруського городища XI—XIII ст., яке, очевидно, можна ототожнювати з містом Богуславлем, згадуваним у літопису під 1195 роком1. Воно було разом з Корсунем і Каневом одним з найбільших укріплених пунктів на південному кордоні Русі.

Часопис міста

1240 року Богуслав був зруйнований монголо-татарськими ордами. У 1362 році він підпав під владу Литви, а після Люблінської унії 1569 року його захопила шляхетська Польща. З метою колонізації українських земель і зміцнення південних кордонів Речі Посполитої польський уряд вжив ряд заходів для перетворення Богуслава на добре укріплену фортецю. У 1591 році король Сигізмунд III віддав місто у володіння волинському воєводі князю Янушу Острозькому і дозволив його заселяти. Місту були надані привілеї: населення звільнялося на 29 років від усяких податків і поборів, а також дозволялося проводити торги один раз на тиждень і ярмарки 2 рази на рік. З цього часу Богуслав став центром староства. В 1620 році він дістав магдебурзьке право і герб. Як видно з люстрації 1622 року, після закінчення строку привілеїв Богуславське староство сплачувало на користь богуславського старости 5500 флоринів. Обмежувалось і магдебурзьке право. Привілеями користувались лише заможні міщани. У цей час в Богуславі було 115 дворів, 15 шинків, 4 водяні млини та 2 поташні буди. Український народ чинив рішучий опір колонізаторській політиці польського уряду. Це вилилося у ряд селянсько-козацьких повстань. У 1592 році повстанці під проводом К. Косинського захопили Богуслав. Великий відгук знайшло тут селянсько-козацьке повстання на чолі з С. Наливайком, яке почалося у 1594 році. Населення Богуслава покозачувалось. У 1622 році в місті налічувалося лише 100 «по-слушних» міщан, а основну масу жителів становили козаки. Активну участь брало населення Богуслава у селянсько-козацьких повстаннях під проводом П.Павлюка і К. Скидана — у 1637 році, Д. Гуні і Я. Острянина — у 1638 році. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Поросся стало ареною воєнних дій. У травні 1648 року Богдан Хмельницький розгромив польське військо під Корсунем. Богуслав був визволений з-під влади шляхетської Польщі і став сотенним містом Білоцерківського полку. Богдан Хмельницький надавав великого значення Богуславу і неодноразово робив його місцем збору своїх військ. Гетьман стояв тут з полками у 1651, 1654 і 1655 рр. У 1654 році він приймав у Богуславському замку антіохійського патріарха Макарія, який їхав до Москви із спеціальною місією. Павло Алеппський називає Богуслав «большим городом» з трьома церквами, укріпленнями і цитаделлю. Богдан Хмельницький надсилав звідси листи російському цареві Олексію Михайловичу про хід боїв з польсько-шляхетськими військами та свої воєнні плани, патріарху Никону — з проханням сприяти прискоренню походу російських військ на допомогу Україні, видав тут кілька своїх універсалів. З Богуслава Б. Хмельницький виряджав послів до російського царя. Під час визвольної війни переважна більшість міщан Богуслава покозачилась. За переписом 1654 року, в місті, що входило тоді до Корсунського полку, налічувалось 610 козаків і 59 міщан. Шляхти тут не було зовсім. У 1654 році все населення Богуслава присягнуло на вірність Російській державі. У 60—70-х роках XVII ст. посилилися напади на Богуслав кримських татар. У 1665 році на місто вчинила наскок татарська орда і пограбувала його. Після Андрусівського перемир'я 1667 року Богуслав знову захопила шляхетська Польща. У 1678 році кримські татари і турки разом з Юрієм Хмельницьким розорили місто, а його жителів забрали у ясир (полон). Наприкінці XVII ст. населення Богуслава включилося у визвольну боротьбу під керівництвом С. Палія. У 1685 році козацьке військо на чолі з полковником С. Самусем, сподвижником Палія, на деякий час визволило місто з-під гніту польської шляхти. Богуслав став полковим містом Богуславського полку. Панщина на користь старости була скасована. Після укладення Карловицького миру між Польщею і Туреччиною (1699 рік) польський сейм прийняв рішення про «знищення козаків у Київському і Брацлав-ському воєводствах». С. Самусь, який з 1692 року займав посаду наказного гетьмана правобережних козаків, був позбавлений гетьманства і оселився в Богуславі. Він побудував Богуславський монастир, заснував і заселив чимало слобід. побоюючись Самуся, подьський уряд наказав відібрати у нього військові клейноди: булаву, бунчук, печатку, 5 гармат. Жителів міста обклали різними «митами» і примусили відбувати повинності. Це викликало різкий протест всього населення. У 1702 році в Богуславі спалахнуло народне повстання проти шляхетської Польщі, за возз'єднання Правобережної України з Російською державою, яке очолив С. Самусь. Повстання перекинулось у Корсунь і Лисянку, а потім поширилось на все Правобережжя. Козаки Богуславського полку брали активну участь у численних боях проти польської шляхти під Білою Церквою, Бердичевом, Баром, Меджибожем, Немировом. Богуславський полк у 1704 році приєднався до лівобережних козаків для боротьби проти шведів та їх польських прихильників. Після Прутського миру 1711 року значна частина населення міста, рятуючись від польсько-шляхетського гніту, переселилась на Лівобережну Україну. С часом населення Богуслава знову збільшилося. Щоб тримати його у покорі, польський уряд у 1736 році поставив у Богуславі, Лисянці та Умані загони найманих німецьких військ. Богуславські старости дедалі посилювали феодальну залежність жителів міста. За люстрацією 1763 року, з 517 дворів 505 були підданими. Вони відробляли повинності та сплачували чинш, косове, житній осип, ставкове та поколісне від млинів на суму 6175 злотих. У 1777 році польський король Станіслав Август подарував Богуславське староство князю С. Понятовському. Ще більше зросли повинності і посилилась експлуатація населення. У 1789 році всі 557 дворів були підданими і відбували 116 тяглих і 308 піші дні панщини та сплачували різних поборів на суму 9103 злотих на рік. У цілому в Богуславському старостві за період з 1765 по 1789 рік платежі і повинності зросли з 39 856 до 85 656 злотих5. Внаслідок цього із староства втекло багато селян. Після другого поділу Польщі (1793 рік) Богуслав увійшов до складу Росії і з 1796 року став центром Богуславського повіту. Більша частина населення міста займалась землеробством, решта — ремеслом і торгівлею. Богуслав був важливим торговим пунктом, в якому налічувалося 112 купців1 та 56 кам'яних і дерев'яних крамниць. На ярмарках продавали товари, привезені з Києва, Жмеринки, Бердичева, Фастова та інших міст. Серед ремісників особливо славились кушніри, які виробляли широковідомі богуславські кожухи. З підприємств тут було 11 млинів, 12 кузень і пивоварний завод, побудований у 1791 році. У 1799 році князь С. Понятовський продав Богуславський ключ графу К. Браницькому за 4 млн. злотих. Царський уряд ліквідував привілеї, якими користувалося місто згідно з магдебурзьким правом, і підтвердив права приватної власності на нього за графом Браницьким. У 1837 році центр повіту було переведено до Канева, а Богуслав став заштатним містом Канівського повіту Київської губернії. Незважаючи на це, Богуслав продовжував зростати як промислово-ремісничий і торговий центр. У 1835 році в місті побудували свічковий завод, в 1858 році — меблеву фабрику. Розвивалося і ремесло. В місті налічувалось 72 ремісники різних фахів: кравці, шевці, ковалі, столяри та ін. У 30-х роках Богуслав став одним із значних центрів хлібної торгівлі. Щорічно з повіту вивозилось близько 180 тис. четвертей хліба. Становище найбідніших верств населення було дуже тяжким. На користь власника місто сплачувало оброк за присадибну землю, мито за користування паромом через Рось та багато інших платежів на загальну суму 10 тис. крб. на рік. Під час Вітчизняної війни 1812 року населення Богуслава взяло активну участь у боротьбі проти ворога. Місто поставило 50 чоловік «с одеянием и оружием» у полки народного ополчення. Крім того, понад 350 місцевих козаків поповнили лави українських козацьких полків, які пліч-о-пліч з російськими солдатами захищали свою батьківщину. У Богуславі в 1823 році дислокувався 18-й єгерський полк 9-ї піхотної дивізії, серед офіцерів якого були активні учасники руху декабристів (капітан В. Норов — член Васильківської управи «Південного товариства» та інші). За феодалізму трудящим було закрито шлях до освіти і культури. У 1818 році в місті діяли повітове, духовне і парафіяльне училища. У 1828 році повітове і духовне училища об'єдналися в одне. Воно існувало до 1900 року. В цьому училищі в 1847—1852 рр. навчався, а в 1859—1861 рр. працював учителем словесності, географії та арифметики класик української літератури письменник-реаліст І. С. Нечуй-Левицький. На початку XIX ст. у місті спорудили Троїцьку церкву, що є цінною архітектурною пам'яткою і охороняється державою. З Богуславом, життям і боротьбою його населення пов'язані видатні твори української народної поезії — дума «Маруся Богуславка» та пісня-балада «У містечку Богуславку» («Про Бондарівну»). Маруся Богуславка — один з найяскравіших народнопоетичних образів жінки-патріотки. Перебуваючи в неволі у турецького паші, вона відкрила «темницю кам'яную» і випустила на волю «сімсот козаків, бідних невольників». Сюжет цієї думи використали для однойменних творів 1. С. Нечуй-Левицький, М. П. Старицький та ін. На сюжет думи і творів письменників українським радянським композитором, лауреатом Державної премії СРСР А. Г. Сввчениковим створено балет «Маруся Богуславка». Непримиренною ненавистю до феодала-шляхтича пройнята пісня про Бондарівну, героїня якої— чесна дівчина-красуня простого роду, дочка бондаря мужньо протистоїть зухвалому і всесильному феодалові- самодурові Каньовському. Класик драматург І. К. Карпенко-Карий за сюжетом цієї пісні написав драму «Бондарівна», а український радянський композитор М. І. Вериківський створив балет «Пан Каньовський». Дуже поширеними у XVIII — першій половині XIX ст. серед богуславців були народні пісні про одного з визначних ватажків Коліївщини Микиту Швачку, про Максима Залізняка і Семена Палія. Богуслав — батьківщина українського живописця та гравера Алімпія Галика (1703—1763 рр.)> який брав участь у настінних розписах Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври. Очолюючи в ЗО—60-х роках XVIII ст. іконописну майстерню лаври, Галик виховав плеяду українських митців, що творчо розвивали українське мистецтво. У Богуславі народився український художник І. М. Сошенко, який «відкрив» Т. Г. Шевченка-художника в Петербурзі. Художник мав у місті садибу і хату, в якій у 1845 році зупинявся великий поет-революціонер Т. Г. Шевченко. Бував тут Шевченко багато разів і в дитинстві, а про перебування в Богуславі у 1845 році та свою приязнь до І. М. Сошенка він писав у повістях «Художник» і «Прогулка с удовольствием и не без морали». На честь великого поета центральна вулиця міста названа його ім'ям. В результаті реформи 1861 року селяни Богуслава були пограбовані. Напередодні реформи в місті налічувалося 126 селянських дворів, які користувалися 115 десятинами присадибної і 54 десятинами польової землі. За уставною грамотою богуславські селяни повинні були викупити 249 десятин землі, за яку вони мали сплачувати велику суму викупних платежів — по 631 крб. 23 коп. щорічно протягом 49 років. Селяни Богуслава відхилили уставну грамоту і вимагали наділення землею без викупу. Щоб придушити їх опір, київський генерал-губернатор у червні 1862 року наказав надіслати туди резервний батальйон Житомирського піхотного полку, що розташовувався в Києві. Дізнавшись про це, український революціонер-демократ підполковник А. О. Красовський 17 червня проник у табір батальйону і розкидав там написану ним прокламацію, в якій закликав солдатів не брати участі у придушенні селянських заворушень. А. О. Красовського було заарештовано і засуджено до розстрілу, заміненого 12 роками каторги. Солдати-житомирці у листі, потай переданому йому, висловили свою солідарність і співчуття. У 1863 році місто стало одним з центрів підготовки польського повстання в Київській губернії. В Богуславському маєтку у квітні 1863 року зібрались близько 600 учасників повстання. Вони вирушили в навколишні села, де збирали селян і зачитували їм «золоту грамоту». В Богуславі знаходився таємний склад зброї, в якому налічувалося до 2 тис. списів і 600 кинджалів. Щоб запобігти піднесенню селянського руху під час польського повстання 1863 року, царський уряд дещо пом'якшив викупну операцію на Правобережній Україні. Селяни Богуслава повинні були сплачувати по 473 крб. 42 коп. викупних платежів щорічно протягом 49 років, тобто земля мала обійтись їм у 23 197 крб. 58 коп., хоча ринкова її ціна дорівнювала 7890 крб. У 1869 році К. Браницький продав земельні володіння, а також промислові підприємства, що йому належали в місті, відомству уділів. Всі платежі, які стягувалися з міщан і селян на користь Браниць-кого, стали надходити до цього відомства. Крім того, жителі сплачували податки на користь держави, які на початок XX ст. досягли 400 тис. крб. на рік. В 1909 році частину земель удільне відомство продало богуславському міщанському товариству. У післяреформений період в Богуславі інтенсивно розвивалися капіталістичні відносини. Виникли нові промислові підприємства — суконна та воскобійна фабрики (1866 р.); реконструювали пивоварний завод. Найбільшим підприємством була суконна фабрика, що виробляла шерстяні серветки для цукрових заводів. У 1869 році підприємства Богуслава виробили 11 тис. серветок, 6250 відер пива, 800 пудів свічок та інших виробів на суму 22,2 тис. крб. У 1874 році став до ладу машинобудівний завод, який виготовляв і ремонтував устаткування для цукрових заводів. Продовжувало розвиватися і ремесло. В 1872 році тут налічувалося 1096 дворів з населенням 6694 чоловіка, серед яких було 615 ремісників. У другій половині ХІХ ст. Богуслав залишався одним із значних торгових центрів Канівського повіту. У місті щорічно відбувалось 8 ярмарків, на які прибувало до 10 тис. чоловік, у т. ч. купці з Полтавської, Катеринославської та інших губерній. Тут продавались хліб, шкіра, риба, сіль, сало, худоба, коні. Товарооборот ярмарків досягав 100 тис. крб. Крім того, двічі на тиждень відбувались торги. На початку XX ст. в Богуславі продовжувала зростати промисловість і торгівля. У 1910 році в місті налічувалось 6 підприємств фабрично-заводського типу, які виробили продукції на суму 47 тис. крб.3 У 1913 році тут діяли 3 суконні фабрики, машинобудівний, пивоварно-медоварний і цегельний заводи, цукеркова фабрика, З млини. Почалося будівництво електростанції. У 9 ремісничих майстернях працювало 110 робітників, які виробляли продукції на 26 тис. крб. щорічно. Крім того, 600 ремісників було зайнято в шевському і 300 — у ткацькому ремеслах. Умови життя і праці робітників Богуслава були тяжкими. Вони зазнавали жорстокої експлуатації, робочий день на підприємствах тривав 10—12 годин. Робітники активно боролися проти своїх гнобителів. У 1897 році застрайкували робітники машинобудівного заводу, вимагаючи підвищення заробітної плати. Адміністрація заводу викликала пристава і поліцію, які заарештували керівників страйку. Проте робітники не припинили страйк і виступили з протестом проти дій властей і підприємця. В лютому 1903 року застрайкували підмайстри шевських і кравецьких майстерень, через деякий час — ткачі, які вимагали зменшення робочого дня і підвищення заробітної плати. Дальшому розгортанню революційного руху сприяло створення в місті в 1905 році організації РСДРП, члени якої розповсюджували тут прокламації та іншу нелегальну революційну літературу. Особливо активізувалась боротьба робітників Богуслава під час революції 1905—1907 рр. У травні 1905 року страйкували ткачі, шевці та робітники машинобудівного заводу. Пролетарі організовували маївки, на яких гнівно виступали проти царя і поміщиків, співали «Варшав'янку» і «Марсельєзу». У жовтні робітники Богуслава приєдналися до загальноросійського політичного страйку. В ці роки до міста «для підтримання порядку» неодноразово надсилались військові частини, систематично проводились обшуки і арешти. У Богуславі народився революціонер Г. Ф. Ткаченко-Петренко, який за активну участь в організації грудневого збройного повстання 1905 року в Донбасі був страчений. Соціал-демократична організація Богуслава вела роботу і в роки реакції. Під її керівництвом у 1908 році відбувся страйк робітників ткацьких майстерень, в якому взяли участь 60 чоловік. Вони вимагали підвищення заробітної плати. Навесні 1912 року в місті було розповсюджено близько 100 примірників прокламацій Київського комітету РСДРП1. У 1910 році в Богуславі проживало близько 20 тис. чоловік. Майже всі будинки у місті були дерев'яні. Вулиці незабруковані і лише в центрі освітлювались гасовими ліхтарями. Медична допомога населенню була вкрай незадовільною. На все місто і 4 волості існувала одна земська лікарня на 20 ліжок, де працювали 3 лікарі і 6 фельдшерів. Освіта була доступна лише заможним верствам населення. Навчальні заклади не охоплювали і половини дітей шкільного віку. У Богуславі в 1862 і 1882 рр. відкрилися 2 сільські однокласні школи, в яких у 1898 році навчалося 155 учнів і працювало 2 вчителі3. З 1911 року почало діяти міське училище, де навчалося 98 учнів і працювало 3 вчителі. Крім того, тут існували сільська двокласна школа та приватне жіноче училище, а з 1916 року — жіноча і чоловіча гімназії. У 70-х роках XIX ст. в Богуславі не раз бував письменник І. С. Нечуй-Левицький, який записав тут різні варіанти думи і пісень про Богуславку. Твори письменника «Микола Джеря», «Старосвітські батюшки та Матушки» і «Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть» розповідають про події, що відбувалися у місті та с. Хохітві. У 1886—1893 рр. тут жила видатна українська письменниця Марко Вовчок. Приїздив сюди також Панас Мирний. Велику і різноманітну культурно-освітню роботу на початку XX ст. проводив у Богуславі видатний український прогресивний письменник і педагог Степан Васильченко (С. В. Панасенко), який працював тут учителем двокласної школи. Він був організатором місцевого драматичного аматорського гуртка, через який вів революційну роботу. Відомим був Богуслав і як центр декоративного художнього ткацтва, де виготовлялася славнозвісна кольорова тканина «богуславка». Наприкінці XIX — на початку XX ст. тут існувала майстерня художніх хусток, продукція якої користувалася великим попитом. Після перемоги Лютневої революції 1917 року в Богуславі виникли місцеві органи Тимчасового уряду. Поряд з ними у березні було створено Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. Вона взяла під контроль маєток удільного відомства і звернулася до робітників, селян та солдатів з листівкою, що закликала згуртуватись навколо Ради. Богуславські ткачі виступили з вимогою підвищення заробітної плати. У відповідь на це підприємці загрожували закрити майстерні, але на захист робітників стала Рада. Трудящі Богуслава із захопленням зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Незабаром тут було створено військово-революційний комітет. Він явочним порядком запровадив на підприємствах 8-годинний робочий день, поставив перед їх власниками питання про підвищення заробітної плати. В березні 1918 року Богуслав окупували німецькі загарбники. Партійна організація пішла у підпілля. її представники були учасниками ВсеукраїНСЬКОЇ партійної наради, що відбулась 26 травня 1918 року в Києві. Делегат від Богуслава заявив на нараді, що робітники настроєні по-більшовицькому, настрій селян піднесений. Трудящі Богуслава взяли участь у Таращанському повстанні проти німецьких окупантів і гетьманщини. В червні 1918 року партизанський загін на чолі з Кисиленком на деякий час визволив Богуслав. Влада перейшла до ревкому. У місті формувалися повстанські загони, які боролися проти окупантів. Багато жителів міста та навколишніх сіл поповнили лави цих загонів. Після краху німецької окупації на Україні у грудні 1918 року Богуслав захопили частини Директорії. В лютому 1919 року в місті було відновлено Радянську владу. Почав діяти волревком, до складу якого увійшли А. Голик (голова), М. Гуриненко, І. І. Запорожець, Т. А. Мартиненко, О. Тинина. Радянське будівництво проходило в дуже складній обстановці. У Медвині та Ісайках діяли куркульсько-петлюрівські банди, які у квітні 1919 року вчинили напад на Богуслав. Нормалізації життя перешкоджала також банда Зеленого, що активізувалася в цьому районі у квітні — травні 1919 року. Для її ліквідації у Богуслав був посланий Інтернаціональний полк під командуванням Р. Фекете. Коли ж наприкінці травня тут зосередились головні сили Зеленого після розгрому його в Обухові, сюди прибув 6-й Корочанський український повстанський полк, який оточив бандитів і розгромив їх. Незважаючи на бандитський терор, на початку липня 1919 року по всій Богуславській волості вже існували комбіди. Партійна організація міста налічувала 60 комуністів. У серпні було створено комсомольський осередок на чолі з Р.В. Красницькою. У вересні 1919 року Богуслав захопили денікінці, які жорстоко розправлялися з радянськими активістами і грабували населення. Від рук білогвардійців загинув уповноважений Київського губкому КП(б)У Бебеш. Фабрично-заводські підприємства були зруйновані. В цей час у Богуславській волості діяв партизанський загін чисельністю у 500 чоловік на чолі з головою Канівського ревкому Федоренком. 29 грудня 1919 року частини 2-ї бригади 44-ї дивізії 12-ї армії визволили Богуслав. Населення з великою радістю зустріло червоноармійців. Відразу ж почав роботу ревком. У травні 1920 року місто на короткий час захопили білополяки, але незабаром воно було визволене радянськими військами групи Й. Е. Якіра. У червні 1920 року у Богуславі відбулась комсомольська конференція, на якій обрали комітет комсомолу. У відібраних у місцевої буржуазії приміщеннях комсомольці відкрили клуб і читальню. Наприкінці 1920 року в Богуславській волості діяло 12 комнезамів, які розгорнули широку діяльність по наділенню безземельних і малоземельних селян землею. У листопаді в місті відбувся з'їзд представників волосних і сільських комнезамів, на якому було обговорено питання про виконання продрозверстки. Здійснення її проходило в жорстокій боротьбі з куркульсько-петлюрівськими бандами. Від рук бандитів Махна у січні 1921 року загинула група продармійців Богуслава на чолі з політпрацівником продзагону Г. С. Уколовим, які поховані в братській могилі у центрі міста. Велику допомогу в боротьбі з бандитизмом подала місцевому населенню 17-а кавалерійська дивізія під командуванням Г. І. Котовського, що перебувала тут у лютому 1921 року. У липні 1921 року Богуслав став повітовим центром. Тут було обрано повітову Раду. Головою повітвиконкому став М. Мациненко. Партійні і радянські органи повіту багато зробили для мобілізації сил на виконання продподатку, для боротьби з розрухою і допомоги голодуючим Поволжя. Цього року вже до 8 жовтня продподаток було виконано на 90 проц. Всі працівники установ відрахували до фонду допомоги голодуючим 50 проц. місячної заробітної плати і 25 проц. пайка. У Богуславі знайшли притулок 50 дітей, що прибули з Поволжя1. У лютому 1922 року, здійснюючи поїздку по Україні в агітпоїзді «Октябрьская революция», до Богуслава прибули М. І. Калінін і Г. І. Петровський. Посилилася робота для подання допомоги голодуючим. Тільки в серпні у Донбас було відправлено 12 тис. пудів хліба. Проведено також збір речей і відкрито їдальню для голодуючих, що прибували до міста. Розгортанню радянського будівництва намагалися перешкодити куркульсько-петлюрівські банди, які діяли в повіті. На допомогу трудящим прийшла 9-а Кримська кавалерійська дивізія на чолі з Г. І. Котовським, яка перебувала тут у вересні — жовтні 1921 року. Навесні 1922 року, коли знову активізувались ці банди, було створено загони з місцевого населення чисельністю до 3 тис. чоловік і протягом короткого часу з бандитизмом покінчено. Активну участь у ліквідації банд взяв загін самооборони міста, який складався з 150 чоловік. Продовжувалась відбудова народного господарства. Стали до ладу суконна фабрика, шкіряний і миловарний заводи, електростанція, олійниця, млини тощо. Велику активність виявило селянство у виконанні продподатку. На кінець жовтня 1922 року він був виконаний повністю, за що президія Київського губвиконкому оголосила подяку селянам повіту. У 1922 році в Богуславі виникли 3 сільськогосподарські кооперативи, а в 1923 році — ще один. Ідея кооперування знайшла відгук і серед ремісників. У 1922 році було організовано промартіль «Ткач». Зростала партійна організація Богуслава. В цей час тут діяло 5 партійних осередків, які об'єднували 85 членів і 9 кандидатів у члени партії. З 1923 року Богуслав став центром району. Радянська влада подбала про розвиток охорони здоров'я, освіти і культури. Медичну допомогу трудящим міста подавали лікарня, 2 медпункти і аптека. В 1920 році в Богуславі відкрилася бібліотека і трирічні педагогічні курси ім. Т. Г. Шевченка, на яких на початку 1923 року навчалося 211 курсантів і працювало 10 викладачів. У 1926 році тут були 3 семирічні і початкова школи, 3 дитячі будинки та лікнеп. У цей час в Богуславі діяли 3 клуби, кінотеатр, 2 бібліотеки4. Значного розвитку набуло народне декоративне ткацтво і різьба по дереву. Важливим завданням, яке постало перед трудящими Богуслава, була соціалістична перебудова сільського господарства. В 1930 році богуславські селяни об'єдналися в колгосп. (Це невелике господарство у 1954 році було приєднано до колгоспу «Україна» с. Хохітви). Робітники міста подавали велику допомогу селянам Богуславського району у проведенні колективізації та зміцненні артілей. В 1932 році створено Богуславську МТС. На кінець того ж року в Богуславському районі колгоспний сектор об'єднував понад 64 проц. господарств і 74 проц. землі, в 1934 році тут було завершено суцільну колективізацію. Розвивалося кооперування і серед ремісників. Протягом 1928—1931 рр. в місті утворилися промартілі «Жаккардпряд-сукно», «Гірник», «Виробник», «Більшовик», «Харчотруд», «Червоний кооператор» та інші. Промисловість міста набула дальшого розвитку у роки п'ятирічок. Одним із значних підприємств була суконна фабрика ім. 1 Травня. Підприємство спеціалізувалось на випуску грубошерстяних ковдр, виробництво яких у 1933 році досягло 750 метрів на добу. Відомою за межами республіки стала промартіль «Гірник», що працювала на базі богуславського граніту. Вона успішно виконала урядове замовлення на виготовлення гранітних плит для облицювання набережної Москви- ріки і будинку Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна в Москві. Промартіль «Жаккардпрядсукно» виробляла художні жаккардні ковдри, доріжки, трикотажні вироби, рушники тощо. Деревообробна артіль «Більшовик» спеціалізувалась на виробництві канцелярського приладдя, спорттоварів та дерев'яного сільськогосподарського реманенту. Кілька артілей виробляли продовольчі товари, взуття та інші товари широкого вжитку. Крім того, тут працювали машинно-тракторні майстерні, цегельно-черепичний завод, 4 млини. В 1936 році місто підключили до Корсунської ГЕС. Рік у рік наростала хвиля трудового піднесення серед виробничників міста. Знаменною сторінкою було масове розгортання стахановського руху, який особливого розмаху набрав на суконній фабриці. В 1935 році, наслідуючи приклад сестер Виноградових, 24 ткалі почали обслуговувати по 3 верстати. Рік у рік лави стахановців зростали. У 1937 році це високе звання завоювали 160, а в 1938 році — 215 чоловік. 21 робітниця фабрики працювала на 4 верстатах одночасно. За роки соціалістичного будівництва промисловість Богуслава поповнилась новими підприємствами і цехами. В 1939 році став до ладу райхарчокомбінат, в 1940 році — райпромкомбінат і шкіро-валяльний комбінат. Реконструйовано і розширено суконну фабрику ім. 1 Травня, яка в 1940 році випускала 1500 ковдр на добу. В 1939 році в артілі «Жаккардпрядсукно» вступив у дію апаратно-прядильний цех, обладнаний новітнім устаткуванням. У 1940 році промисловість міста випустила продукції на 20 млн. карбованців. За високі виробничі показники шести-верстатницю суконної фабрики ім. 1 Травня Д. П. Нестерову у цьому році було нагороджено орденом «Знак Пошани». Зріс машинний парк Богуславської МТС. У 1939 році в ній налічувалося 76 тракторів, 15 комбайнів, 39 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. МТС стала центром підготовки механізаторів сільського господарства. З 1934 року тут діяла міжрайонна колгоспна школа механізаторів, де навчалось понад 100 чоловік. Дедалі поліпшувалась охорона здоров'я трудящих. У 1937 році в Богуславі відкрилася районна поліклініка, кількість ліжок в районній лікарні досягла 85. Працювали також дитяча і жіноча консультації, рентгенологічний і зуболікарський кабінети, протитуберкульозний диспансер і шкірдиспансер, дитячі ясла, санепід-лабораторія. В місті і районі було 19 лікарів і 69 чоловік середнього медперсоналу. Велику допомогу в поліпшенні медичного обслуговування населення подавали шефи — лікарі очної клініки 1-го Київського медичного інституту, яку очолював заслужений діяч науки, професор М. А. Левитський. Він часто приїздив до Богуслава, де консультував хворих, проводив операції і читав лекції. Добре була поставлена пропаганда медичних знань. З 1934 року тут працював університет охорони здоров'я. Значно розширилась мережа навчальних закладів. У 1940 році тут були З середні і початкова школи, в яких навчалося 1624 учні і працювало 74 вчителі. У 1933 році відкрився робітфак Київського інституту агрохімії і ґрунтознавства, у 1936 році — медична школа, де навчалося 250 учнів. Зріс культурний рівень населення міста. У 1934 році тільки районна бібліотека мала 3600 примірників книг. До послуг жителів були районний будинок колгоспника, будинок культури, клуб промкооперації, кінотеатр. Творча праця трудящих була перервана віроломним нападом гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. 26 липня 1941 року після жорстоких боїв німецько-фашистські окупанти захопили Богуслав. Але 26-а армія Південно-Західного фронту під командуванням генерал-лейтенанта Ф. Я. Костенка завдала ворогові контрудару і 8 серпня визволила місто. Німецько-фашистське командування, занепокоєне цим наступом радянських військ, припинило просування головних сил 1-ї танкової групи на Кременчук і перекинуло в район Богуслава та Білої Церкви 3 піхотні і танкову дивізії1. Богуслав знову опинився в руках гітлерівських загарбників. Тяжких випробувань зазнали трудящі Богуслава під час тимчасової німецько-фашистської окупації. Фашисти закатували 600 радянських громадян, 135 юнаків і дівчат силою вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Але трудящі не скорились ворогові і піднялись на боротьбу проти нього. У 1941 році в Богуславі було створено підпільну групу на чолі з комуністом В. Р. Кухарюком у складі А. М. Мурашка, Ф. Ф. Чуксина, В. К. Руденка, К. А. Бакала. Поступово група зросла з 13 до 43 чоловік. Ядро її становили 14 комуністів і 7 комсомольців. Група підтримувала зв'язок з київським підпіллям та патріотами Хохітви, Івок, Медвина та інших сіл району. Підпільники здійснювали диверсійні акти на підприємствах, саботували відбудову електростанції, суконної фабрики, виводили з ладу телефонні лінії і лінії електропередач. Вони слухали по радіо повідомлення Радянського інформбюро, друкували листівки і розповсюджували їх серед населення. В дні 1 Травня і 25-ї річниці Великого Жовтня в місті і селах району були розклеєні листівки. У травні 1943 року підпільна група влилась до складу 6-го батальйону з'єднання партизанських загонів Київської області. Командиром батальйону був І. М. Нужний. З весни 1942 року в Богуславі діяла підпільна комсомольська група на чолі з Г. В. Кухарюк. Комсомольці розповсюджували листівки, добували зброю, підтримували зв'язок з комсомольською п'ятіркою с. Хохітви на чолі з С. К. Добровольським. Жителі Богуслава допомагали підпільникам і партизанам продуктами харчування, одягом, зброєю. Фашистські кати схопили кількох комуністів, радянських активістів і після катувань розстріляли їх. У застінках ґестапо в Богуславі була замучена комсомолка М. К. Гризун з с. Мисайлівки. Юна патріотка з перших днів окупації стала на шлях рішучої боротьби з ворогом. Вона постійно підтримувала зв'язок з партизанами, доставляла їм продукти, розповсюджувала листівки, переховувала поранених радянських бійців і переправляла їх до партизанів. Гітлерівці жорстоко катували Марину Гризун, вимагаючи від неї відомостей про партизанів. Вівчарки рвали її тіло, кати палили ноги розпеченим залізом. Комсомолка загинула, але не видала своїх товаришів. Перед смертю на стіні камери вона написала своєю кров'ю: «Мене, комсомолку Маринку Гризун, замучили німці 28 липня 1943 року. Товариші, помстіться. Ви переможете!». Радянською Марусею Богуславкою називають Марину Гризун. Народ склав про неї пісню: У центрі Богуслава встановлено пам'ятник героїчній дочці українського народу. На пам'ятнику викарбувані слова, написані нею перед смертю. До 50-річчя Ленінського комсомолу Київський театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка поставив балет під назвою «Поема про Марину» (композитор Б. Яровинський, балетмейстер В.Вронський). 26 січня 1944 року частини 27-ї армії 1-го Українського фронту визволили від окупантів передмістя Богуслава — Заросся. Місто і навколишні висоти ворог перетворив на сильно укріплений вузол оборони. 2 лютого окремий кулеметно-артилерійський батальйон під командуванням майора Арсенідзе почав наступ. Першими у місто увірвалися взводи лейтенантів П. С. Світка, Пузаня, Махотіна і Григор'єва. Наступного дня радянські війська визволили Богуслав. У боях за місто віддали своє життя 98 радянських воїнів. Серед них командир дивізії 3. С. Ревенко, командир полку Ф. І. Тихонський, командир батальйону К. П. Косог, командир батареї Шурман та інші. У важких умовах почалась відбудова Богуслава та його господарства. Майже всі підприємства були знищені німецько-фашистськими загарбниками. Збитки, заподіяні промисловості міста, становили 20 млн. крб.2 Гітлерівці зруйнували 309 житлових будинків та 100 інших будівель, у т. ч. будинок культури, приміщення шкіл та медичних закладів. Трудящі активно включились у відбудову народного господарства.

Текст явно отсканирован с какой-то книги. Об этом говорит "її", которая является неверно распознанной римской II. Также и с единицей после слова "роком". ~ Чръный человек 16:29, 29 июня 2010 (UTC)